Структура педагогічного спілкування

Структуру процесу професійно-педагогічного спілкування складають такі стадії:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування.

2. «Комунікативна атака» – завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Педагогові важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу.

До найефективніших механізмів впливу належать:

· зараження (підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з іншими людьми на підставі співпереживання з ними. Має невербальний характер);

· навіювання (цільове свідоме «зараження» однією людиною інших мотиваціями певних дій, змістом чи емоціями в основному за допомогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняття інформації);

· переконання (усвідомлений аргументований і вмотивований валив на систему поглядів індивіда);

· наслідування (засвоєння форм поведінки іншої людини на основі підсвідомої і свідомої ідентифікації себе з нею).

3. Керування спілкуванням – свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками інформації, взаємооцінка співрозмовників.

4. Аналіз спілкування – порівняння мети, засобів з результатами взаємодії, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування).

Стиль педагогічного спілкування – це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їх батьками, колегами по роботі.

У стилі спілкування знаходять своє вираження:

· особливості комунікативних можливостей учителя;

· характер взаємовідносин педагога і вихованців, що склався;

· творча індивідуальність педагога;

· особливості учнівського колективу.

Стиль педагогічного спілкування залежить від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.

1. Авторитарний.

2. Ліберальний (поблажливий, анархічний).

3. Демократичний стиль.

Стиль спілкування визначає три типи вчителів: «проактивний», «реактивний» і «надактивний».

Культура спілкування вчителя як соціально зумовлений показник його здібностей і особистого вміння спілкуватися з учнями для досягнення цілей педагогічної діяльності – поняття моральне. Його не можна зводити лише до технології спілкування, що сама опосередковується особистісними характеристиками педагога. Крім здатності до комунікації, що уможливлює обмін інформацією, вчитель – справжній майстер своєї справи – має володіти ще й перцептивними й інтерактивними здібностями, без яких неможливе розуміння партнера зі спілкування і психологічний вплив на нього.



Культура педагогічного спілкування передбачає не тільки наявність у вчителя психолого-педагогічних знань, а й всебічний розвиток і вияв його особистості. Діяльність і спілкування – це основний шлях до розвитку своєї особистості і водночас найбільш ефективний спосіб для прищеплення учням певних особистісних якостей, набуття ними комунікативних вмінь.

Навчальне співробітництво з учнями передбачає додержання педагогом низки правил. Зокрема, вчителю, який прагне забезпечити демократичний і водночас продуктивний стиль спілкування слід:

· дотримуватися позиції «на рівних» з учнем, що означає обстоювати право дитини, незважаючи на її вік і недосвідченість;

· створити у навчальній групі дух товариськості при додержанні певної дистанції, атмосферу емпатійності, доброзичливих взаємин з учнем при збереженні впевненості в діях, твердості голосу й інтонаційної переконливості, аби не вдаючись до засобів тиску, дати зрозуміти дитині, що останнє слово лишається за дорослим;

· використовувати різноманітні засоби для підтримання інтересу до знань, які він передає учневі, як-от – емоційна насиченість повідомлення, створення проблемних ситуацій, вплив своєї особистості тощо;

· забезпечити активну роль учня в організованій педагогом навчальній діяльності через створення умов для само-актуалізації учня в процесі навчальної взаємодії, вияву творчості і самостійності при виконанні навчальних завдань, для виходу (вивільнення) емоцій у спілкуванні, а також для розвитку ініціативності у вирішенні власних комунікативних проблем.

Культура спілкування визначає шанобливе і доброзичливе ставлення вчителя і учня один до одного, закладає основи взаємин співпраці і взаємодопомоги Розв'язання проблем педагогічного спілкування, пов'язаних з підвищенням його культури, можливе лише в умовах додержання принципу спілкування вчителя "від учня", що дає змогу точніше відображати його особистість, враховувати його потреби, інтереси та комунікативні можливості.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Такт (доторкання) – норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт – форма функціонування педагогічної етики, норма моральної пове­дінки вчителя.

Вимоги педагогічного такту:

· максимум інформації про педагогічну ситуацію;

· уміння оціню­вати ситуацію;

· урахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо;

· передбачення ефективності результату, наслідків впливу

· особлива чуйність до “важких” дітей;

· витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм;

· уміння “піднятися до рівня дитини” (Я.Корчак).

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

- виправдовувати довіру держави, суспільства;

- дотримуватися педагогічної етики;

- поважати людей;

- бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкуван­ня.

Правила спілкування:

1) єдність слова і справи;

2) вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;

5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення поняття «спілкування».
  2. Назвіть функції спілкування.
  3. У чому полягає взаємозв’язок спілкування та діяльності.
  4. Визначте основні елементи структури спілкування.

5. Що таке вербальна та невербальна комунікації?

6. Визначте роль мовлення у процесі спілкування людей.

  1. Поясніть сутність спілкування як міжособистісноївзаємодії.

8. Поясність сутність поняття «педагогічне спілкування».

9. Визначте функції педагогічного спілкування.

10. Схарактеризуйте ознаки педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктному рівні.Що такефункціонально-рольове та особистісно орієнтоване спілкування?

11. У чому полягає культура педагогічного спілкування?

12. Визначте стадії педагогічного спілкування.

13. Що таке педагогічний такт?

14. Визначте основні стилі спілкування.

15. У чому полягають особливості спілкування людей у групах?

16. Назвіть та схарактеризуйте основні види груп.

17. Визначте типологію груп за рівнем розвитку.

18. Що таке колектив?

19. Назвіть методи виявлення міжособистісних стосунків у групах.

20. Що таке конфлікти у групах? Схарактеризуйте головні шляхи їх розв’язання.

Рекомендована література

1. Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М. Й. Варій, В. Л. Ортинський. Київ: Центр учбової літератури, 2009. – 376 с.




6959476815169878.html
6959592473052342.html
    PR.RU™